Всі відгуки

Москалюк Людмила Олександрівна

Вінницька область
Місце відпочинку: Вилково

У Вилкове ми збиралися давно, коли в перше почули про “українську Венецію”, але все не могли зібрати відповідну компанію і ось нарешті!!!
З Одеси виїхали мікроавтобусом, а через 2 години проїхали межу Молдавії, навіть роумінг включився, вона тривала декілька хвилин, а утворилася ця маленька межа так: коли будували дорогу, огинаючи болотистий дністровський лиман, злегка торкнулися молдавської території. По молдавській території траса проходить лічені сотні метрів, але перевірка існує. Прикордонники не сплять. Десь на півшляху зробили зупиночку в містечку із кумедною назвою Татарбунари і далі в дорогу. За вікном красивий сільський пейзаж: корови, коні, поля, будинки, сади і просто степ. Подекуди, вдалині, видніється водна гладінь лиманів, багато виноградників.
Приїхали ми до Вилкового десь об 11:00, зупинилися біля православного храму, поруч знаходився базар, на який нам порадили заглянути нам порадили купити місцевого оселедця ДУНАЙКУ, дуже смачна виявилася, потім, нас занесло в один магазин, там місцеві овечий сир продавали, а точніше бринзу, специфічний на смак, але смачний!
У 12:00 почалася наша екскурсія “Таємниці старого міста”. Прийшла місцева дуже цікава жінка Галина Якимівна, видно відразу дуже любить своє село розповідала захопливо, про заснування міста, про його жителів, далі, до нас приєдналася ще одна група дуже шумна і така, що вже випила, як виявився це якесь підприємство для своїх співробітників корпоратив замовило у Вилковому, далі, наша екскурсія послідкувала до храму старовірів, яких у Вилковому багато, адже їх предок був засновником цього селища. У них відрізняється зовнішня архітектура храму і як сказала екскурсовод, дуже цікаве убрання усередині. Таких храмів у Вилковому 2 – в центрі міста і на островах. У старовірів свої звичаї відрізняються від наших, хоча з часом їх суворість згладилась, оскільки молодь не дуже бажає вести відлюдний і аскетичний вид життя, як їх предки, які повністю заперечували спілкування з цивілізацією.
Далі нас повели по вуличках, які із звичайного асфальту (материковій частині) плавно переходять в кладки (острівна частина) дуже незвичайне видовище дивитися як дві сусідки переговорюються з різних сторін водної вулиці. Береги вулиць “прикрашені” жовтими ірисами – дуже красиві квіти, яких у Вилковому множина. Ми зробили по острівцях невеликий круг, щоб оцінити усю привабливість проживання на воді, дивно було бачити біля кожного входу в двір не велосипеди, а човни, а біля одного будинку навіть гараж для човна помітили. Ми нашою компанією зробили висновок: випивати, а точніше напиватися тут категорично заборонено – впадеш в одну з таких річечок і не знайдуть! По ходу прогулянки ми у місцевої бабки купили винце НОВАК, а вона його ласкаво Новачок називає, вино виявилося смачним і з незвичайним присмаком такого я ще не куштувала, сорт цього винограду може рости тільки в таких умовах як у Вилковому. Далі нас повезли в музей, ну якщо чесно, я думала що там одна кімнатка з різним мотлохом буде, а виявилися дуже пристойні збори різного начиння заснував музей в 2002р. місцевий ентузіаст-художник, він же директор, він же екскурсовод який видно туристам дуже радий, оскільки напевно для Вилковского музею це рідкість відразу 30 чоловік прийняти. Квиток, я так краєм вуха почула, 10грн. коштує, але ми не платили у вартість путівки усе входило (ол інклюзив). Далі по програмі було відвідування соснового бору, від Вилкового ми від’їхали декілька кілометрів і виявилися в красивому місці на березі Дунаю, узявши з собою каремат ми розклалися на бережку під сосною і влаштували легкий пікнік, що складався з пива і їх місцевої риби дунайки, усе було дуже смачне!!! Потім, нас повезли на ферму, де можна було доїти козу, пити молоко, спробувати сир, а іншу групу на ранчо де тримають страусів, поні і декоративних свинок.
Після прогулянки нас повезли на місце нашої ночівлі в Приморське, база відпочинку «Вітрило» дуже пристойне місце. Ввечері вирішили сходити на берег лиману, як виявився комарів погодувати
На наступний ранок нас чекав маршрут і ми поїхали у бік Вилкового, там від головної площі, відпливав маршрутний кораблик, який повіз нас на екскурсію під назвою “Дунайське узмор’я 0 км”. Пливли ми по річці, що розділяла 2 держави Румунію і нашу неньку Україну. Пропливали повз острови, де досі живуть старовіри без комунікацій: води, електрики. Шлях ми тримали в гирлі Дунаю на територію Дунайського біосферного заповідника.
Коли ми майже підпливали, нас обрадували, якщо пощастить, ми побачимо справжніх пеліканів. І справді, на протилежному березі від нашої зупинки ходили птахи на ріст с дитину.
Нам дали 30хв. вільного часу, щоб сфотографуватися з “0 км.”, якщо в нуль пролізти, по місцевих звичаях, усі бажання виконаються. Потім, нас повезли на один з викуплених острівців для відпочинку туристів, там нас годували юшкою і поїли вином і чаєм на травах. Після чого, нас забрав кораблик і відвіз на сушу, наступного дня ми були вдома, наповнені прекрасними емоціями і незабутніми спогадами.